Правове дослідження положень ЦК України (ст. 979), Закону України "Про страхування" (п. 16 ст. 6, пункти 11, 30, 35 ст. 7 та ч. 2 ст. 7) та відповідних положень Закону України "Про державну підтримку сільського господарства в Україні" (пункти 10.1, 10.4 ст. 10) дає підстави стверджувати, що страхові правовідносини сільськогосподарських підприємств мають форму обов'язкового або добровільного та виникають на підставі договору, причому обов'язкова форма хоча і грунтується на законі, який зобов'язує визначених у ньому осіб у якості страхувальників укладати зі страховиками договори у визначених випадках, теж опосередковується договором страхування. Тобто саме договір відіграє головну правову форму страхових відносин сільськогосподарських підприємств.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування має приватноправову природу, хоча на різних етапах здійснення страхових правовідносин спостерігаються елементи публічного права, оскільки страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та має ліцензію на її здійснення. При укладенні договорів майнового страхування та страхування відповідальності страхувальники за згодою застрахованої особи або самостійно мають право визначати особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також змінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування чи не випливає із його суті. При майновому страхуванні вигодонабувачами, як правило, є власники застрахованого майна. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя.
Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, що розробляються кожною страховою компанією окремо. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Зміст договору страхування визначається в першу чергу Законом України "Про страхування" (статті 20, 21), Правилами страхування, що розробляються та затверджуються самими страховиками, та договорами страхування. До обов'язків страхувальника-сільськогосподарського підприємства належать:
- своєчасно вносити страхові платежі;
- при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
- при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору;
- вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
- повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника, виходячи із об'єкта страхування. Наприклад, повідомити про втрату ключів від транспортного засобу, блокуючих пристроїв, гаражу, де зберігається транспортний засіб, протягом 24 годин з моменту такої втрати; вжити необхідних та доцільних заходів, у тому числі рекомендованих страховиком, для запобіганню збільшення ступеня ризику, настання страхового випадку, збільшенню збитків внаслідок настання страхового випадку тощо.
Відповідно до статей 640,983 ЦК України договір страхування набуває юридичної сили лише після вчинення страхувальником певної ДІЇ, а саме внесення страхового платежу. Це означає, що факт досягнення згоди за всіма істотними умовами договору страхування і підписання договору не має юридичної сили та не породжує жодних прав та обов'язків для сторін. Таким чином, договір страхування є реальним.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.
Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:
- закінчення строку дії;
- виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
- несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня. пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;
- ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22,23 і 24 Закону України "Про страхування";
- ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
- прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
- в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. До специфічних ознак договорів страхування за участю сільськогосподарських підприємств можна віднести: суб'єктивний склад, принципи укладання таких договорів та їх предмет.
Сільськогосподарське підприємство, що виступає страхувальником у договорі страхування, має цілісну, комплексну правосуб'єктність, яка обумовлена статутною діяльністю, на яку, в свою чергу, впливає сезонність сільськогосподарського виробництва, а також використання ним земель сільськогосподарського призначення. Однією зі складових комплексної правосуб'єктності сільськогосподарського підприємства є цивільна правосуб'єктність, що характеризує його як юридичну особу, якій притаманні всі ознаки, характерні для таких осіб (статті 80-93 ЦК України). Реалізовуючи таку складову цивільної правосуб'єктності, як майнову правосуб'єктність (зміст якої складають здатність до володіння та реалізації сукупності прав та обов'язків, які має сільськогосподарське підприємство стосовно певного кола майна) та правосуб'єктність господарську, сільськогосподарське підприємство стає суб'єктом договору страхування. Отже, страхувальником (суб'єктом договору страхування) може бути будь-яка юридична особа, яка є власником або виробником товарної сільськогосподарської продукції, незалежно від форми власності і господарювання; сільськогосподарські підприємства, навчальні та дослідно-виробничі заклади, фабрики, кооперативи, фермерські, селянські господарства, розташовані на території України та ті, що уклали зі страховиком договір страхування. Особливість, пов'язана із принципами укладання договорів страхування за участю сільськогосподарських підприємств, полягає у комплексності правовідносин, що виникають при їх укладанні, а саме у поєднанні цивільно-правового начала договірних відносин та особливостей їх суб'єктивного складу - сільськогосподарських підприємств. Виходячи з того, що предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного та традиційних галузей права, засновані на багатоукладності форм власності та форм господарювання реальні суспільні відносини, об'єднані цілями, завданнями суб'єктів аграрного підприємництва (якими є сільськогосподарські підприємства), їхньою діяльністю з виробництва продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, є підстави стверджувати, що страхові правовідносини сільськогосподарських підприємств є частиною зовнішніх аграрних правовідносин, що входять до відповідного предмета правового регулювання.